Дмитро Шевченко: Мені досі цікава справа, якою я займаюся

2 Лютого 2022
{{ item.title }}

В ефірі телеканалу «Інтер» продовжується показ гостросюжетного детективного серіалу «Провінціал». Над створенням 24-серійної картини протягом весни-літа минулого року працювала команда «Кінокомпанії «Київтелефільм». Режисером-постановником виступив Сергій Щербин. А одну із ключових ролей у ній виконав відомий актор театру та кіно Дмитро Шевченко.

Нашим журналістам вдалося зустрітися з артистом та поговорити з ним про акторську професію та роботу в новому проекті.

Усі подробиці – далі у матеріалі.

 – Дмитре Валерійовичу, виходячи з Ваших інтерв’ю, можна зробити висновок, що Ви досить вибірково ставитеся до пропонованих ролей. Що стало визначальним у прийнятті рішення долучитись до роботи над проектом «Провінціал»?

– Насамперед потенціал, який я побачив у перших дванадцяти серіях сценарію, наданих мені для ознайомлення. Незважаючи на те, що на той момент сценарний матеріал ще не був готовий остаточно, він здався мені дуже цікавим за жанром та авторським стилем. Також сподобався багатошаровий гумор, закладений автором у діалоги героїв. Чи вдалося нам його зберегти – вирішить глядач.

Крім того, свою роль у прийнятті рішення відіграла особистість Валентина Олеговича Опалєва, з яким ми давні друзі і з яким мені здалося не ризикованим взятися за роботу над матеріалом, навіть не дочитавши його.

– Які відмінні риси притаманні майору Кудимі, роль якого Ви виконуєте у серіалі «Провінціал»?

– Після деякого успіху серіалу «Мажор», де мені дісталася роль підполковника Прянікова, я розумів, що задля того, аби уникнути повторень, потрібен абсолютно інший герой у поліцейських погонах, якого, відповідно, необхідно наділити абсолютно новими фарбами. Майор Кудима часом здається не дуже розумним, а часом, навпаки, проявляє себе як проникливий та досвідчений професіонал. Він буває боягузливим, плазує перед безпосереднім начальником, при цьому у спілкуванні з керівництвом рангом вище поводить себе, як з рівними. Він строгий з підлеглими, при цьому буває вкрай дружнім і відвертим із ними. Загалом, у ньому постійно поєднуються дві протилежності. Сподіваюся, цю особливість героя нам вдалося втілити органічно та цікаво, і публіка це побачить.

– Як було дублювати свого персонажа українською мовою?

– Це було для мене дуже відповідально, але водночас викликало якийсь азарт, оскільки, незважаючи на те, що я добре знаю українську мову, досвіду спілкування нею у мене не було. Я з дитинства читаю книжки українською, свого часу вів двомовне ток-шоу на одному з телеканалів, буваючи на зйомках у Києві, ходжу в кінотеатри, де дивлюся фільми, дубльовані українською, але все-таки робота над 24-серійними проектами поруч з професійними акторами дубляжу для мене, дебютанта в цьому амплуа, була безумовно хвилюючим процесом. Довелося виконувати великий обсяг домашньої роботи (консультуватися з носієм української мови щодо точності перекладу та особливостей вимови), оскільки хотілося, щоб мова персонажа залишилася живою та зрозумілою для глядача.

– Мені здається, це величезний плюс для картини, коли актор, який виконує роль того чи іншого персонажа, згодом сам і дублює його…

– Ну, я ж знаю, що вкладав у ту чи іншу сцену, реакцію і навіть інтонацію. Тому хто, крім мене, у процесі дубляжу зможе все це точно відтворити? Ми ж, до речі, ще стежили за ліпсінком (повною синхронізацією звукового та візуального ряду, – Ред.) і часом це було ще тим випробуванням, оскільки українська мова більш співуча і мелодійна, ніж російська, а в сценах були дуже емоційні діалоги, під час яких я прямо як із кулемета випалював репліки. І це був жах (Сміється, – Ред.). Доводилося відточувати ці фрази як скоромовки, і потім записувати.

Окремо хотів би зазначити, що у «Кінокомпанії «Київтелефільм» працюють просто супер-професіонали. Звукорежисер, наприклад, де це було необхідно, трохи утискав фразу технічно, монтував щось, тим самим полегшуючи мені життя. Це чудово, коли ти можеш довіряти фахівцям, які сидять за пультом, коли ти впевнений, що надалі з величезної кількості дублів буде взято найкращий. Користуючись нагодою – мій низький уклін тим, хто допомагав мені з дубляжем.

– А чим для Вас визначається комфортність робочої атмосфери на знімальному майданчику: організацією знімального процесу, партнерами, з якими доводиться працювати чи ще чимось?

– Для мене важливо, щоб усередині акторського ансамблю було дружнє спілкування. Або хоча б його ілюзія (Усміхається, – Ред.). Простіше кажучи, у процесі спільної роботи потрібно полюбити всіх колег і намагатися поводитися так, щоб, якщо тебе й не полюбили у відповідь, то ти хоча б нікого не дратував (Усміхається, – Ред.). А тим більше – не викликав ненависті.

Те саме, до речі, стосується й решти учасників знімальної групи. Привітне спілкування з кожною людиною на майданчику, звернення до всіх за іменами дозволяє мені з більшою легкістю налаштуватися на творчий процес.

– Ви дуже скрупульозно підходите до роботи над роллю. Якщо говорити глобально, то чим для Вас є кожен новий проект?

– Частиною життя. Незважаючи на велику кількість розчарувань, незадоволеності своєю професією, мені, як і раніше, цікава ця дивна справа, якою я займаюся. Ви ж знаєте – «Профессий много, но прекраснее всех – кино… Кино – волшебный сон. Ах, сладкий сон…».

– А що Вас найбільше приваблює у професії: робота над роллю, занурення в обставини свого персонажа чи ще щось?

– Так, безумовно, це не весь перелік… Ця професія дарує стільки можливостей і щастя – втім, як і горя – що я насправді можу дуже довго перераховувати всі її переваги.

Одна з них – це, мабуть, спілкування з людьми «з телевізора», за творчістю яких мені дуже цікаво спостерігати. На щастя, такі особистості досі є в нашій професії і зустрічі з ними часом бувають воістину феєричними. Ми можемо навіть жодного разу не перетинатися до цього і, розійшовшись, дуже рідко спілкуватися, але на час спільної роботи над проектом ми стаємо справжніми друзями. І це дорогого варте.

Ще один приємний бонус – це кіноекспедиції. Оскільки в тебе є можливість побувати в таких містах і на таких об’єктах, на які б ти ніколи в житті не потрапив, не будучи пов’язаний з нашою професією…

Не менш цікавим є і розгадування тексту. Навіть у матеріалі середнього рівня завжди потрібно знайти логіку. Хтось це відкидає і говорить просто, що автор нерозумний. Але в такому разі навіщо тоді братися за цю роботу? Тому ти кажеш: «Автор так бачить» (Сміється, – Ред.), – і намагаєшся зрозуміти, які все ж таки сенси могли бути закладені в текст. Шукаєш засоби, якими ти весь час хвилюватимеш публіку, яка у відповідь шукатиме каверзу, приховані сенси, розуміти, що все не так очевидно, і говорити собі: «Щось тут не так», – продовжуючи стежити за історією твого персонажа, заінтригована цією загадкою.

– Мої викладачі з акторської майстерності неодноразово говорили про те, що не буває поганих ролей, бувають недопрацьовані. І навіть найменший нюанс завжди можна обернути так, що глядачеві стане цікаво спостерігати за героєм…

– Ну, так-так. Абсолютно погоджуюся з вами. Про це й мова.

– Перечитавши коментарі глядачів до Ваших інтерв’ю та проектів за Вашою участю, можу зазначити, що публіка досить прихильна до Вас. І більшість відзначає, що всі ваші персонажі дуже різні. Наскільки для Вас важливою є оцінка з боку і що переважує: оцінка глядача чи професійного оточення?

– Ви знаєте, я намагаюся цим не цікавитись. Бо все це досить відносно. Є роботи у моїй у фільмографії, які особисто мені подобаються, але при цьому пройшли повз публіку. А, читаючи, наприклад, комплементарні відгуки про себе, паралельно можна побачити не менш втішні коментарі на адресу когось із тих колег, чия робота мені категорично не подобається. У такій ситуації стає очевидним, що немає нічого настільки поганого, що не сподобалося б тій чи іншій категорії публіки. Можна дійти до самого дна і стати найнизькопробнішим халтурником, і при цьому все одно знайдеться глядацька аудиторія, якій це подобатиметься. Тому, як на мене, не варто взагалі морочитися цією частиною нашої професії. . «…Хвалу и клевету приемли равнодушно и не оспаривай глупца…», – як писав Олександр Сергійович (Пушкін, – Ред.)…

Щодо оцінок колег, то є вузьке коло професіоналів, з якими я працював і думка яких для мене, дійсно, цінна. Але, знову ж таки, її цінність полягає не в тому, щоб почути похвалу та потішити своє самолюбство.

– Розуміння того, що той чи інший проект супроводжуватиметься успіхом, формується на рівні якихось внутрішніх відчуттів?

– Переважно – так. І, якщо чесно, інколи навіть незрозуміло, як це все працює. Про ці проекти починають говорити, довкола них ніби виникає якась атмосфера успіху.

Але, до речі, найчастіше саме ці проекти (а мені пощастило – у мене їх набереться близько п’яти) колеги, думці яких я довіряю, абсолютно не цінують. І, як правило, кожен з них розносили в пух і прах (Сміється, Ред.). Вони кажуть: «Ні, старий… Ось у тій роботі, яка пройшла повз глядача, яку ніхто не оцінив, ти був справжній і зробив те, чого від тебе ніхто не очікував». Розумієте? (Сміється, – Ред.).

– А публіка тим часом навпаки приймає їх із визнанням…

– Як ми з Вами вже обговорили, визнання публіки – це дуже неоднозначна штука… І загалом, наша доля у професії залежить не від неї, а від зацікавленості продюсерів, керівництва телеканалів і таблоїдів. Хоч як це сумно…

– Успіх, впізнаваність – це приємний бонус чи тягар, який доводиться нести упродовж усього життя?

– Здебільшого – тягар, але іноді і приємний бонус. Дуже рідко той факт, що тебе впізнали, обертається якоюсь користю. Як правило, це, навпаки, породжує непотрібну метушню, що заважає твоїй приватності.

За такий довгий час медійності навчилися ставитися до цього простіше?

– Так, виробилися захисні механізми, схеми поведінки. Якщо раніше могли виникнути ситуації, до яких я опинявся не готовий, то зараз у більшості випадків запросто передбачаю, як поведеться в тій чи іншій ситуації така активна публіка. Люди чомусь думають, що, підійшовши до упізнаного актора, вони скажуть щось вкрай оригінальне, не підозрюючи, що насправді він усе це неодноразово чув… Ти поступово навчаєш себе спокійно та коректно на все реагувати. Навіть від відвертого хамства можна захиститись: холодним ставленням, стриманістю або повним ігноруванням того, що відбувається.

– Спілкуючись із акторами, нерідко чую про те, що акторська діяльність потребує серйозної самодисципліни. Умовно кажучи, навіть, якщо ти обдарований від природи, як Моцарт, не працюючи над собою, ризикуєш розгубити цей дар, так і не досягнувши жодних висот. На Ваш погляд, затребуваність у професії визначається винятково талантом чи сукупністю якихось якостей?

– Знаєте, говорячи про Моцарта, всі чомусь думають, що це поцілований Богом улюбленець долі. Звісно – так. Але не слід забувати, що батько змушував його займатися грою на музичних інструментах з раннього дитинства і у свої п’ять-шість років він уже почав гастролювати по всій Європі: з одного королівства до іншого, від одного знатного вельможі до іншого. Тобто він працював щодня. Тому, безумовно, досягнення результату завжди супроводжується декількома складовими: талантом, дисципліною і, що важливо, – відсутністю чванства.

Ми в нашій професії іноді плутаємо цілком стандартне робоче ставлення адміністрації знімальної групи до нас із неймовірною власною значимістю. Так, поки ми знімаємося, нам носять чай та їжу в акторський вагончик, нас возять у хороших машинах, ведуть наш графік, виявляють знаки уваги та перебільшеної поваги, але це не від того, що ми якісь особливі, а лише для того, щоб з нами в цей час все було гаразд і не було зірвано знімальний процес. Це закон кіновиробництва. Практично у кожній кінокомпанії так ставляться до артистів, які виконують не лише головні, а й другі ролі. На жаль, це згубно впливає на слабкі уми.

Акторам властиво часом відриватися від реальності, в той час, як, навпаки, щохвилини потрібно пам’ятати – весь цей кайф завтра може закінчитися, твій мобільний мовчатиме і ти сидітимеш в очікуванні нових пропозицій.

– Хто такі актори, на Вашу думку?

– Ми – звичайні люди, які промовляють чужий текст. Вся наша відмінність у тому, що ми часто з’являємося на екранах.

***

Нагадаємо, повним циклом виробництва серіалу «Провінціал» займалась «Кінокомпанія «Київтелефільм». Картина знімалась у Києві та Київській області.

Детальніше про акторський ансамбль та знімальний процес також можна прочитати в матеріалах:

«Перестрілки, гонитви і бійки: «Київтелефільм» продовжує зйомки серіалу «Провінціал»

«Провінціал»: Про масштаби декорацій, сценарії та акторський ансамбль»

«Зйомки серіалу «Провінціал»: Про роботу творчої групи»

Олександр Пашков: Професія у мене завжди на першому місці

Влада Веревко: Завжди мріяла зіграти оперативницю

___________________

«Провінціал»

***

24 серії

Кримінальна мелодрама

2021г.

***

Автор сценарію: Георгій Конн

Режисер-постановник: Сергій Щербин

Оператор-постановник: Антон Вербин

Художник-постановник: Олександр Уколов

Художник з костюмів: Тетяна Зубарєва

Художник з гриму: Ірина Бойцова

Директор знімальної групи: Артем Суліга

Виконавчий продюсер: Павло Карван

Генеральний продюсер: Валентин Опалєв

Читайте також