Новини

Продюсер Валентин Опалєв: «Еммануїла Віторгана та Олексія Булдакова ми спокусили знятися в серіалі «Зцілення любов’ю» не грошима…»

22 Жовтня 2020

З тим, що серіали потрібні, вже давно ніхто не сперечається. Спочатку ми дивились латиноамериканські «мильні опери», потім американські, а останнім часом на екрані з’явились у великій кількості і російські. «А ми чим гірші?» – думала одна категорія телеглядачів. «Нічого, буде і на нашій вулиці свято!» – втішала себе інша. Виявляється, нічим не гірше, і, більш того, довгоочікуване серіальне свято, схоже, прийшло. Коли компанія «Фільм Ю. Ей» і творче об’єднання «Мамаду» на замовлення телеканалу «Інтер» приступали до зйомок 105-серійної картини «Зцілення любов’ю», ніхто не міг сказати, чим ця затія закінчиться. Сьогодні з повним правом можна стверджувати, що фільм витримав випробування часом і є одним з найуспішніших телевізійних проектів нинішнього року.

 

«Спочатку планувалося 105 серій, але вже зараз йдуть переговори про те, щоб зняти 160»

– Валентин Олегович, це ж для вас не перший досвід продюсерської діяльності? – цікавлюся у продюсера серіалу «Зцілення любов’ю» Валентина Опальова.

– До цього були «Шоу довгоносиків», «Мамаду», «Комедійний квартет». Але такий великомасштабний проект в Україні знімається вперше – спочатку планувалося 105 серій, а зараз вже йдуть переговори про те, щоб зняти 160.

– Чи не лячно було «замахнутися на Вільяма нашого Шекспіра», адже до сих пір нічого подібного у нас не знімали?

– Обставини склались таким чином, що наш серіал просто повинен був з’явитися. З одного боку, телеканал «Інтер» подумував над створенням серіалу такого жанру і шукав, кому його замовити. З іншого – мій власний продюсерський досвід підказував: зараз саме для цього час. Зіграло свою роль і те, що я не знайшов московських партнерів, які б не тільки розуміли необхідність створення серіалу, але і вміли це робити. Адже тільки здається, що знімати «мильні опери» легко. Не кожен сценарист може написати сценарій більш ніж ста серій так, щоб щодня утримувати увагу глядачів. Не кожен кінорежисер, навіть фахівець найвищого класу, може все це зняти. Серіал – це, перш за все, технологія, яка не має нічого спільного ні з кіношною, ні з телевізійною. Вона особлива, «мильна». І я давно і наполегливо її освоював. Хоча, звичайно ж, деякі побоювання були. Ми дуже хвилювались з приводу того, як прийме картину глядач, чи буде вона мати успіх. Але вовків боятися – в ліс не ходити. У Київській області, неподалік від райцентру Макарова, ми купили величезний – 1200 квадратних метрів – павільйон (в Києві таких площ просто немає!) І приступили до зйомок.

– Як виявилося, переживали ви даремно.

– Так, рейтинги показують, що глядачі дивляться картину з інтересом.

– І не тільки в Україні?

– Ми є лідерами прокату в Росії, про що знову-таки свідчать цифри. З усього, що йде на телеканалі «Росія», наш серіал має найвищий рейтинг, причому стабільний. Ми жодного разу не поступалися ні серіалам, ні художнім фільмам, що йдуть в прайм-таймі.

– А правда, що «Зцілення любов’ю» хочуть купити і інші країни?

– З подібною пропозицією вже звернулась Індія. Потенційні покупці сказали, що за ментальністю і характером ця картина дуже близька фільмам, що йдуть в їхній країні. Очевидно, жанр мелодрами близький і цікавий всім народам. І неважливо, якою мовою розмовляють герої стрічки і який одяг носять – індійську або європейську.

– Тим більше що в своїй картині ви і не приховуєте – дія відбувається в Україні.

– До речі, це перший подібний випадок. Телевізійні фільми з прицілом на російський ефір знімалися у нас і раніше, але в них прийнято було максимально уникати навіть натяків на Україну. Чомусь вважалось, що російським глядачам це нецікаво. Було таке і з моїми картинами. Доходило до того, що ми ховали не тільки вивіски українською мовою, а й номери машин. У «Зціленні любов’ю» нічого подібного немає. Дія відбувається в Іллічівську, що під Одесою. Велика частина сценаристів – наші співвітчизники, знімальна група повністю складається з українських фахівців. «Зцілення любов’ю» – український продукт, який завоював російський ринок. До речі, в порівнянні з російськими серіалами наш продукт дешевше.

«Тоню Венедіктову і Ліку Вольську мені вдалося вмовити перебратись до Києва на ПМЖ»

– Як ви підбирали акторів?

– У нас працюють як українські, так і російські актори, що для світового кіно річ абсолютно нормальна. Кастинг був шалено складним, я багато днів провів в Москві, працював з акторськими агентствами. Найголовнішим було знайти виконавицю головної ролі, оскільки від цього залежала доля всього фільму.

– І де ви її знайшли?

– У Києві! Наташа Рогоза ще занадто молода, щоб бути дипломованою актрисою. Коли вона прийшла на знімальний майданчик, їй було 18 років, зараз – 19. Вона – студентка Київського естрадно-циркового училища. До речі, з цього приводу було багато суперечок з потенційними замовниками: вони сумнівалися, чи зможе непрофесійна актриса зіграти головну роль. Але в дівчині є те, чого часом не вистачає професійним актрисам, – вроджена чарівність, щирість, що і переважило чашу терезів на її користь. До того ж Наташа дуже талановита людина. Чудово співає, в картині прозвучать пісні у її виконанні. Думаю, не варто перебільшувати нашу роль в її долі, вона все одно домоглася б успіху.

– Тим не менше саме ваш серіал дав їй шанс.

– Завжди хтось повинен дати шанс талановитій людині. У картині знімаються ще три молодих актора, на яких, як мені здається, теж чекає блискуче майбутнє. Катю грає Олександра Афанасьєва-Шевчук – дочка відомої актриси Ірини Шевчук, яку глядачі пам’ятають і люблять за роллю Ріти Осяниною в картині «А зорі тут тихі …» І двоє хлопців, яких я знайшов в Москві. Кирило Бурдіхін (Костя) працює в Театрі сатири, Денис Харитонов (Олексій) – в Театрі Романа Віктюка. До речі, Роман Григорович не дуже хотів відпускати його на зйомки. Денис не так давно прийшов в театр, і, очевидно, метр покладав на нього певні надії. Але, треба віддати йому належне, в результаті не тільки відпустив, а й зберіг в штаті театру. Можливо, не останню роль тут зіграли і мої слова, що після серіалу Денис може стати відомим. «Є шанс, – говорив я Роману Григоровичу, – що через рік ви отримаєте назад актора, на якого можна буде ставити спектаклі».

– А ви хитрий – на потрібній струнці зіграли!

– Так я ж продюсер, значить, повинен шукати методи переконання. Особливо, коли це стосується акторів. Таких відомих, розкручених на сьогоднішній день московських актрис, як Тоня Венедиктова (глядачі знають її за серіалом «Злодійка») і Ліка Вольська ( “Дві долі»), мені вдалося вмовити перебратись до Києва на ПМЖ. При тому, що в Москві у них сім’ї і робота. До речі, актриси виправдали надії, які ми на них покладали, вони чудово працюють.

– А суперзірок – Еммануїла Віторгана і Олексія Булдакова – чим спокусили?

– Не грошима! Думаю, вирішальну роль зіграло те, що ми змогли запропонувати цим акторам нетрадиційні для них ролі. Віторган колись вже знімався у мене, у 12-серійній комедійній картині «Весела компанія», тому я відразу ж запропонував йому роль контрабандиста Якова. Булдакову, який останнім часом грає або військових, або начальників, сподобалась роль наглядача маяка – людини з кримінальними нахилами. Вже під час зйомок Олексію Івановичу запропонували зіграти чергового чиновника районного масштабу в іншій картині, і він відмовився. Сказав, що у нас йому цікавіше. До речі, така ж історія сталася і з Амалією Мордвіновою. Героїнь, подібних до ворожки Римми, вона ще не грала. Не можу не сказати і про двох українських акторів – Володимира Горянського та Олега Масленникова. З Володею ми давно дружимо. І коли я прочитав сценарій, зрозумів: Самойлова повинен грати саме він. Справа в тому, що поки цей герой здається глядачам позитивним, але з часом в ньому виявляться і негативні риси. Що ж стосується Олега, то цей актор за своїм амплуа – яскраво виражений герой, справжній чоловік. До того ж чимало знімався, а нам потрібні були відомі обличчя. Загалом, мені здається, з акторами ми вгадали.

– На сьогоднішній день глядачі знайомі з усіма персонажами, або по ходу справи з’явиться хтось ще?

– Якщо ви помітили, всі герої увійшли в картину не відразу, а поступово. Воно і зрозуміло, знаменитих акторів потрібно вміло подати, як дорогоцінні камені. І щоб глядачі не втратили інтерес до фільму, ми обов’язково введемо ще одного героя, але трохи пізніше. Думаю, це буде хтось із молодих, але відомих акторів.

«Ми знімаємо по 32-34 хвилини екранного часу в день, тобто серію – за півтора дня»

– Кому ви довірили знімати такий відповідальний проект?

– Режисер картини – Бата Недич. Я його знаю досить давно, в минулому році він знімав у мене новорічний детектив «Плакальщик» і показав себе хорошим організатором, що для серіалу надзвичайно важливо. Справа в тому, що за «мильною» технологією режисер-постановник не бере участі ні в створенні сценарію, ні в режисерській розробці, він отримує її вже готовою. Найчастіше він не бере участі і в монтажі, тому що у нього просто немає на це часу. Серіал – конвеєр, де кожен фахівець відповідає за свою ділянку роботи. І в цій ситуації режисер, перш за все, повинен бути координатором і дипломатом, здатним в складній ситуації знайти необхідний компроміс. Дві знімальні групи працюють на майданчику через день, як правило, до двох-трьох годин ночі. І тільки режисер знаходиться там постійно. Цілий рік! Витримати таку напругу дуже важко і фізично, і морально. Ми знімаємо по 32-34 хвилини екранного часу в день, тобто серію за півтора дня. Якщо через будь-які причини виходить менше півгодини, я починаю страшно нервувати.

– Так, в такій обстановці важко розслабитися!

– Про це не може бути й мови, серіальна технологія розхолоджування не передбачає. Актори вчать текст безпосередньо на знімальному майданчику і мають вимовляти його максимально точно. Вони не мають права на особливі імпровізації, тільки в рамках заданої їм теми.

– Чому?

– Та тому, що ні вони, ні режисер не знають, що буде з їхніми героями через 20-30 серій.

– А ви знаєте?

– Знаю. Але не скажу.

– Але можна сподіватися, що все закінчиться добре?

Читайте також