НовиниТоп новина

Валентин Опалєв: «Я з дитинства почав колекціонувати гроші»

19 Березня 2020
{{ item.title }}

Тому коли випала можливість поговорити про кіно з генпродюсером групи компаній «Київтелефільм» і «Мостелефільм”, продюсером і актором Валентином Опалєвим, не могла відмовити собі в такому задоволенні.

– Ви виробляєте серіали, які дивляться в Росcии, Україні. А ви самі серіали дивитесь?

– Сказати, що я не дивлюсь телевізор, було б лукавством. Але саме серіали я дивлюсь не так часто, хоча намагаюсь відстежувати, що відбувається в ефірі. А взагалі-то я завжди виходив з певного принципу. Пам’ятайте, в 90-х роках йшли дуже популярні тоді серіали – «Багаті теж плачуть», «Просто Марія» і так далі? Їх дивились всі, лаяли, але все одно дивились. І я, не займаючись тоді ще серіальним виробництвом, звернув увагу на прізвище в титрах – Валентин Пімштейн. І подумав, що, напевно, Валентин Пімштейн не так дурна людина – він серіали не дивиться, а продюсує. Ось і я сьогодні більше виробник, ніж глядач.

– Як нещодавно виявилось, ви знімаєте серіали не тільки для України і Росії, але і для Казахстану – здається, серіал «Жаним». В Україні ми його побачимо?

– Боюсь що ні. По-перше, права на дистрибуцію належать казахському телеканалу «Хабар», який з успіхом ними користується. Крім того, в Росії і Україні достатньо своїх серіалів подібного жанру.

– Нам ближче свої історії?

– Свої історії нам дійсно ближче. Є цікавий приклад: наш, досить простенький і не найдорожчий, серіал «Зцілення любов’ю» переміг в ефірі світовий хіт у цьому ж жанрі «Клон».

– А в серіалі «Жаним» національний колорит в чому полягає?

– У всьому. Починаючи з назви і закінчуючи подіями. Наприклад, Казахстан, як відомо, мусульманська країна. І хоча там багатоженство не прийнято ні на законодавчому рівні, ні на побутовому, проте воно не заперечується. І в першому сезоні серіалу «Жаним», де йдеться про історію однієї поважної родини, ця лінія була однією з основних – у головного героя є дружина і коханка, з якою дружина готова миритися. В українських і російських реаліях це не зовсім правдоподібно, більш того, навряд чи такий фільм з радістю б зустріли наші глядачки.

– До речі, давайте з’ясуємо деякі невідомі про вас подробиці. Наприклад, чи служили в армії?

– І так і ні. Я закінчив Одеський політехнічний інститут, де була військова кафедра. Тому після інституту я чесно відслужив на армійських зборах три місяці, отримав звання офіцера запасу. Загалом, начебто і звання є, але ніби як і не служив.

– А чому вважаєте себе не кращим коміком?

– Тому що є коміки набагато краще за мене. Чарлі Чаплін, наприклад, або Аркадій Райкін.

– Але ви ж знімались в «Маски-шоу», «Шоу довгоносиків»…

– Я вже розповідав якось, що сам до себе на зйомки потрапив випадково. Коли ми почали знімати «Шоу довгоносиків» в Києві, грошей на цю авантюру у нас не було. За якусь смішну суму погодився зніматись Вітя Андрієнко. А його традиційний партнер по кадру Валера Чигляєв в той момент був зайнятий – брав активну участь в зйомках реклами матраців.

Оскільки ми були дуже обмежені часом (у мене закінчувались права на показ «Маски-шоу», і через місяць ми повинні були їх чимось в ефірі замінити), я запропонував режисерові Віктору Приходько спробувати мене. Тим більше що в студентські часи я брав активну участь у вузівському театрі мініатюр. Спробували. Виявилось, що нічого, зійде. І так я «через бідність» став актором-коміком.

Я краще розповім, чому не став професійним актором. У ті самі студентські часи я брав участь у популярній програмі «Веселі хлопці», представляв команду Одеси. У журі було запрошено чудового актора Олександра Ширвіндта. Тоді я вперше побачив, як працює великий актор, і зрозумів, що дотягнутись до його рівня, напевно, ніколи не зможу. І вирішив, що краще бути нормальним інженером, ніж посереднім актором. Подальша практика показала, що я мав рацію: бути незатребуваним актором – не найбільше задоволення в житті.

– Ми все про роботу та про роботу. А хотілося б дізнатись більше про ваше приватне життя. Наприклад, чи є у вас домашні тварини?

– У мене є собака велика, алабай Айра. І кішка, яка, правда, пішла до сусідів, бо з собакою вони не можуть ужитися характерами.

– Вам самому з ким легше уживатися – з кішками або собаками?

– Я не можу сказати, що я затятий собачник, але так як народився в рік Собаки, напевно, вони мені ближче.

– Для вас важливо, щоб на речі був брендовий ярличок?

– Напевно, брендові речі я люблю, хоча в брендах абсолютно не тямлю. Просто, як правило, коли я купую якусь річ, вона чомусь виявляється брендовою. Це, напевно, як з акторами. Чому актор хороший? Тому що відомий. А чому відомий? Тому що хороший. Так і тут. Але планів з придбання брендових речей заздалегідь я вже точно не будую. Все – за потребою, як вийде, де доведеться.

– Коли в останній раз були в кінотеатрі, що дивились?

– Намагаюсь ходити і намагаюсь дивитися якщо не все, то найцікавіші новинки.

– Що останнім дивились?

– Був на прем’єрі фільму Андрія Звягінцева «Олена». Картина, безумовно, западає в душу. Історія вкрай драматична, і мені здається, що вона не орієнтована на масову глядацьку аудиторію. Хоча фільм цікавий і не забувається, як тільки переступиш поріг кінозалу, як, на жаль, багато інших проектів.

– Ви бойовики дивитеся?

– Звичайно, активні фільми я люблю. Мелодрами ми і самі робимо в великій кількості. Хоча раніше купував і мелодрами, щоб подивитись, як їх американці, припустимо, роблять. Дивився через силу і щиро отримував задоволення.

– Попкорн у фойє купуєте?

– Не купую. Мені здається, якщо я буду жувати, то нічого не почую. Але треба спробувати.

– Як відпочиваєте і як ставитеся до екстремальних видів спорту?

– Намагаюсь відпочивати завжди і всюди, де б не був. Екстремальні види відпочинку … Люблю гірські лижі. Люблю підводне плавання – це вважається екстремальним видом відпочинку?

– Де відпочивали останнім часом?

– Оскільки виріс в Одесі, намагаюсь кілька разів за літо приїхати сюди – у мене тут багато друзів. Буваю в Європі. Для мене найкращий відпочинок на воді. Вважаю, що я відпочиваю, коли виїжджаю на берег моря або океану. Якщо я потрапляю навіть в такі чудові міста, як Відень чи Париж, де немає моря, це вже не те. Це швидше екскурсія, а не відпочинок. Відпочинок – це коли дійшов до води, впав і все.

– Ніколи нічого не колекціонували?

– Я з дитинства почав колекціонувати гроші. Насправді я захоплювався нумізматикою, збирав монети. І тільки зараз я можу зрозуміти, наскільки у мене була багата колекція – штук 300 монет, серед яких і царські червінці, і монгольські Менго, і перші радянські гроші, слов’янські давні … Куди вона потім поділася, не знаю. Пам’ятаю, що у мене було штук 50 срібних полтиників, які тоді продавалися рублів за 10, і які я виміняв на значки. У мене підприємництво на рівні підсвідомості було. Якось дивлюся – їх немає. Куди поділися? Виявилося, що тато їх кудись прилаштував.

– Ви робили бізнес татові!

– Подарував він або якось інакше їх прилаштував, не знаю. Головне – що в підсумку колекція розсмокталася в часі. Зараз нічого не збираю … Марки? А їх взагалі випускають сьогодні так, як раніше? А збирати яйця Фаберже поки не тягну.

– А у вас будиночок в селі є?

– Він, як і акторство, з нагоди з’явився. У мене не було можливості купити квартиру в Києві, і я вліз в авантюру з будівництвом на етапі фундаменту, довго, поетапно, з мінімальними витратами. Так я вимушено став сільським жителем, про що анітрохи не шкодую. І тепер мене затягнути в квартиру буде дуже складно.

– Готувати любите?

– Колись готував. Не скажу, щоб сильно вмів, але любив, як не дивно. Навіть в кулінарних передачах брав участь, коли був, як ви говорили, популярним коміком.

– Пам’ятайте, що готували?

– Так я вмів практично все. А зараз … напевно, вмію, потрібно перевірити.

– Якій кухні віддаєте перевагу?

– У мене немає явних переваг. У Москві в офісі ходжу в їдальню. Нормальна, майже радянська, їдальня. Буваю в хороших ресторанах. І вдома їм. Я пристосовуюся. Якщо я буваю в Азії, мені подобається їхня кухня. В Європі – європейська. Наприклад, в Казахстані спокійно їм конину. Навіть додому привозив, хоча багато, як я чув, не можуть її вживати.

– Є в Києві улюблений ресторанчик?

– Є. «Велюр».

– Приїжджаючи за кордон, насамперед куди йдете?

– Іду на пляж. А якщо пляжу немає, то в музеї. Наприклад, в Рим поїхав цілеспрямовано, попередньо замовивши екскурсію. А після Риму – до моря!

– Фотографії з відпочинку покажете?

– Не люблю фотографуватись на якомусь підсвідомому рівні. Якщо потрапляю в кадр, то не тікаю, я не боюся фотоапаратів і фотографів (сміється), але фотографій у мене немає.

– Ви забобонна людина?

– В якомусь сенсі забобонна. Чорних котів не дуже боюся, але якщо раптом чорна кішка десь перейде мені дорогу, не можна сказати, що я не замислююсь. Ага! Потрібно бути напоготові. Але, тим не менш, не зупиняюсь, їду або йду далі. Булавки від пристріту не ношу … кіношних прикмет не дотримуюсь, тому що не режисер і не актор. Знаю, що, якщо впустив сценарій, потрібно терміново сісти на нього п’ятою точкою. Однак сам на текст не сідав.

– Але є ж улюблена прикмета?

– Швидше навпаки, нелюбима. Я зловив себе на тому, що мені не можна обіцяти. Як тільки я скажу – точно, на 100% буду – не виходить. Ще в інституті збирався з кимось на зустріч і зловив себе на думці: «Ось зараз пообіцяю, але у мене не вийде». І почав тут же провертати варіанти подумки: що може трапитися? Начебто нічого. Кажу: «Точно буду! Точно! » І … ми не зустрілись з моєї вини. Я з тих пір обіцянки даю оборежно і дітей своїх цьому вчу: «Буду намагатись», «Якщо все буде добре».

– Про дітей розповісте?

– У мене двоє дітей – дочка Світлана та син Євген, я вже двічі дідусь Радянського Союзу. Дочка в цьому році закінчила в Києві інститут Карпенко-Карого, продюсерське відділення. Син працює у виробництві серіалів.

– Ви їх від кіно не відмовляли?

– Ні, вони самі так вирішили, я не був проти, але і не наполягав.

– Ну як же не наполягали? Але ж бізнес передавати у спадок потрібно?

– А що передавати? Цей бізнес дуже персоніфікований, побудований на особистих контактах і авторитеті. Якщо ми зараз виробляємо певний обсяг серіалів, це не означає, що завтра прийдуть мої діти, і всі з задоволенням побіжать з ними працювати. Їм потрібно вибудовувати власне ім’я, власну репутацію. Допоможу, звичайно, чим зможу.

 

Читайте також